Всем тем, которые легли,
Немногим тем, что еще живы.
Поклон глубокий до земли,
Цветы живым и на могилы.
Вы шли недумая о том,
Какая ожидает доля.
Вы защищали отчий дом,
Чтоб по земле гуляла воля.
Чтоб в лагерях не стон и плач,
А звонкий смех любовь и радость.
Не обрывала б пуля жизнь,
А приходила с миром старость.
Четыре года кровь и смерть,
Четыре года боль и ужас.
Вы отдавали жизнь свою,
Чтоб жизнь сломала тьму и стужу.
Мы благодарны вам за все,
Простите, что мы забывали.
И не всегда, и не за все,
Мы честь и долг вам отдавали.
Но память в нас, о вас жива,
В сердцах вы наших все навечно.
Мы помним ваши имена
И зажигаем в церкви свечи.
Прочитано 2404 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 3.67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
